На Волині для відбудови церкви жінка віддала ліс, який виписала собі на хату

0
62

На Волині для відбудови церкви жінка віддала ліс, який виписала собі на хату

Жителька села Прилісне Камінь-Каширського району Євгенія Левчик, нині покійна, яка у цей час збиралася будувати свою хату і мала документи для купівлі лісу, віддала їх на відновлення Свято-Троїцької церкви.

Про це виданню «Вісник» розповіла її донька Єва Слупачик.

Купол у храмі провалився у 1968-му під час хрещення дитини

Свято-Троїцьку церкву у селі Прилісне Камінь-Каширського району заклали у 1890 році. Для міцного фундаменту збирали на полях і звозили великі камені-валуни з села Галузія. А ще вибирали найкращу деревину з церковного та панського лісів. Бруси тесали і для з’єднань не використовували цвяхи!

З покоління у покоління у Прилісному розповідають про диво Господнє в урочищі Волок. Там лежав величезний валун. Селяни довго мучилися, але не змогли його підняти на підводу або розбити. А наступного дня люди побачили, що гігантський камінь розколотий на дрібні частини, які змогли забрати і закласти у фундамент.

Церква вціліла у боях Першої світової війни. Служба у храмі не припинялася і за польської влади, тільки тоді не вистачало священників у православних парафіях Волині. З приходом совєтів у вересні 1939 року почались утиски і гоніння, але церква вистояла та пережила Другу світову війну.

Навесні 1945 року постраждав купол дзвіниці Свято-Троїцького храму. Навпроти церкви, біля річки, місцеві активісти на чолі з головою сільської ради Павлом Миткаликом та міліціонером, пасучи коней, почали розважатися – намагалися з гвинтівки поцілити у хрест. Хтось з них запальною кулею влучив у верхню частину дерев’яного купола, і він загорівся.

– Та коли голова побачив, що горить церква, то, до його честі, одразу підняв тривогу і першим відчайдушно кинувся рятувати храм, – розповідає місцевий історик і краєзнавець Михайло Романік. – Дзвонар Сидір Халик бив у набат. З криком «Церква горить!» стали збігатися люди з усього села. Голова через вікно по драбині виліз на дзвіницю, а чоловіки утворили ланцюжок і дружно подавали воду. Йому вдалося збити полум’я і загасили пожежу. Уже наступного дня сільський голова знайшов майстрів, і вони швидко відремонтували обгорілий купол.

Обком заборонив лісгоспам відпускати деревину

Нова біда спіткала церкву навесні 1968 року. Через щілини у покрівлі головної бані почала протікати дощова вода на балки купола. Вони підгнили і не змогли втримати вагу. Ще під час Всеношної на Пасху було чути потріскування. На другий же день свята священник Віталій Задвірний хрестив хлопчика з Галузії. Коли почало тріщати і побачили, що купол осідає, люди встигли вибігти з храму. Прогнилі балки і купол із сильним гуркотом впали всередину церкви. Здійнялася хмара пилюки. Згодом прибула комісія, яка встановила причину обвалу. Така ситуація була вигідна комуністичній владі, адже написали, що храм аварійний, тож його вирішили закрити. Але парафіяни запротестували і заявили – своїм коштом відремонтують церкву. Ініціаторами відбудови стали сільські майстри Семен Коваль, Лукаш Малишко, Радіон Шишолик.

– Багато разів доводилося їм їздити у Луцьк та Київ, – продовжує Михайло Романік. – З величезними труднощами виготовили технічну документацію на відбудову. Проте виникла проблема, яку тоді не могли вирішити. Обком заборонив лісгоспам відпускати деревину для церковної громади.

Тоді жителька села Євгенія Левчик, нині покійна, яка у цей час збиралася будувати свою хату і мала документи для купівлі лісу, віддала їх на відновлення храму.

– Усі лісники готові були привезти найкращу деревину. Але без того дозволу не могли. За таке вигнали б з роботи або посадили до в’язниці. А у нас був документ, і мама віддала того папера. Для церкви справді різали найкращий ліс, – згадує дочка Євгенії Левчик Єва Слупачик. – Спільними зусиллями приїжджих та місцевих майстрів купол вдалося відновити. А ми свою хату збудували пізніше.

Кость ГАРБАРЧУК