На Волині бабуся самостійно виховує чотирьох онуків, які залишилися без батьків

0
76

На Волині бабуся самостійно виховує чотирьох онуків, які залишилися без батьків

Альбіна Деревянко, яка мешкає у селі Володимирівка Володимир-Волинського району, довго і наполегливо боролася за те, щоб забрати дітей у доньки, яка захотіла жити своїм життям. Тепер ріднішої людини у чотирьох сиріт немає.

Про це пише видання Місто вечірнє.

Вона має четверо внуків – Максимка, Катрусю, Іванку та Назара. Найстарший онук – 23-річний Дмитро – нині працює в сусідній Польщі в місті Краків.

Альбіна Леонідівна народилася в 1960 році в місті Туркестані, що в Казахстані, але коріння жінки українське. Батьки пані Альбіни родом із села Свійчів. До далекого краю їх привело бажання працювати на знаменитому в свій час БАМі, а потім отримали в Казахстані квартиру. Згодом сім’я розпалася і мама з Альбіною повернулася до рідного краю. Альбіна Леонідівна закінчила Луцьке професійне училище, де здобула професію кравця. Трудову діяльність розпочала в Луцькому побуткомбінаті. Потім зустріла свого чоловіка, Валерія Олександровича, який родом із села Кладнів, усе життя трудився в сільському господарстві. Подружжя купило будинок у селі Володимирівка, де мешкають уже 40 років.

Народилися і виросли дві доньки Валерія і Руслана та син Тарас. Важка хвороба передчасно обірвала життя Валерії. Залишила вона двох осиротілих синів – Дмитра та Максима. Окрім дідуся та бабусі, в них немає нікого (з першим чоловіком Валерія розлучилася, а другий також помер).

А ось Руслана, яка народила трьох діток: Катрусю, Іванку та Назарчика, вирішила жити своїм життям. Байдужість Руслани до дітей, яких не бачила місяцями, змусила Альбіну Леонідівну позбавити доньку материнських прав і взяти внуків під свою опіку.

«Це було нелегко і вимагало багато сил та терпіння. Доводилося мати справу з багатьма інстанціями. Мені навіть казали, що не маю права опікуватися внуками, оскільки погано виховала власну доньку. Та зі школи не раз телефонувала класний керівник, казала, щоб принесла дітям їсти, бо голодні, збирають в їдальні те, що не доїли інші. А тут ще смерть старшої доньки… Сама дивуюсь, як витримала, але свого добилася. Тепер онуки зі мною. Всі вони у мене ситі, одягнуті. На всіх отримую грошову допомогу», — говорить Альбіна Леонідівна.

Альбіна Леонідівна працює в ательє «Мережка», отож щодня поспішає вранці на маршрутку, яка відправляється з Володимирівки о 7-й годині ранку. Разом з бабусею їдуть і внуки. Максим прямує до школи №3, де навчається у 8-му класі. Шестикласниці Катруся та Іванка поспішають до школи №5. А 5-річний Назарчик по сусідству з бабусею – у ЗДО «Волиняночка». Вона його привозить і забирає в кінці робочого дня.

«Спочатку було важко. Діти різні, у кожного свій характер. Бувало, чинили опір, особливо дівчатка, бо ж мама давала їм волю. Тепер усі дотримуються режиму, самі знають, що о 10-й годині відбій, о 6-й – підйом. Дівчатка готують чай, роблять бутерброди. Лише суботнього вечора їм дозволено розслабитися, а в неділю вранці довше поспати. Назарчик, до речі, підіймається вранці найперший», — продовжує Альбіна Леонідівна.

Максим як найстарший захоплюється математикою, любить конструювати, самостійно поладнав у хаті світло, зробив поличку для своїх потреб. Разом з Альбіною Леонідівною та Валерієм Олександровичем мешкає їхній син Тарас з сім’єю. Максим любить разом з дядечком працювати в лісі.

Улюблене заняття Каті – їзда на велосипеді, а також дівчинка любить малювати, вишивати бісером. Улюблений шкільний предмет Катрусі –трудове навчання. А ще вона допомагає бабусі вирощувати вазони.
Справжньою господинькою в сім’ї вважають Іванку. Дівчинка обожнює прибирати, готувати, Вишивання – найбільше до душі заняття Іванки. Дівчинка не могла не похвалитися блузою, яку закінчує вишивати власноруч.

Маленький Назарчик понад усе любить свої іграшки, а ще хлопчик обожнює позувати перед фотооб’єктивом.

Деревянки утримують велике господарство (свині, кури), обробляють землю. В хаті затишно, тепло. Діти мають усе необхідне. Альбіна Леонідівна і Валерій Олександрович роблять усе можливе, аби діти почувалися щасливими. В родині є свої традиції, зокрема прогулянки у лісі, пікніки з шашликами на лісовій галявині. Разом з бабусею влаштовують день домашньої випічки, коли Альбіна Леонідівна хоче пригостити всіх членів родини чимось смачненьким, а внуки їй допомагають. Альбіна Леонідівна і вдома займається вишиванням, і тут онуки – її перші порадники й оцінювачі. Всі сили бабуся і дідусь спрямовують на те, щоб онуки здружилися і зберегли цю сімейну дружбу та взаємну любов на все життя.