«Кров у мене – молода». Історія волинянина, який став заслуженим донором України. ФОТО

0
69

«Кров у мене – молода». Історія волинянина, який став заслуженим донором України. ФОТО

Днями президент України Володимир Зеленський нагородив чотирьох українців високим званням «Почесний донор України». Серед них – волинян, чоловік з міста Ківерці Юрій Бузан.

Нині йому – 60 років, і це вже той рубіж, після якого його кров тече тільки по власних венах і артеріях, бо для тих, кому 60+, донорство в Україні заборонене.

Аби дізнатися історію донорства крові, довжиною майже у 4 десятиліття, із перших вуст – їдемо до Юрія Бузана, у гімназію № 1 міста Ківерці. Тут Юрій Олександрович працює робітником з обслуговування та ремонту шкільних приміщень.

Перше, що вражає, при знайомстві – добрі і глибокі блакитні очі. Пан Юрій соромиться, ба більше, не любить хизуватися почестями. Та свою історію все ж розповідає.

«Кров у мене – молода». Історія волинянина, який став заслуженим донором України. ФОТО

Він – корінний ківерчанин. Як сам про себе каже, «звичайний чоловік». У школі ж його з повагою тепер називають «наш герой».

Його донорська історія почалася із власної біди. У 1979 році мама Юрія Бузана через хворобу потребувала плазми крові.

«Кров у мене – молода». Історія волинянина, який став заслуженим донором України. ФОТО

«Мені було десь сімнадцять чи вісімнадцять. Мамі потрібна була допомога. Та лікарі спочатку не хотіли у мене брати кров, лиш коли зрозуміли, що інших варіантів немає, то погодилися. З того часу й почав регулярно її здавати. Страху не було ніколи», – розповідає Юрій Бузан.

Більше хвилювалася його дружина. Спочатку, пригадує, навіть сварилася. «Та я не слухав і продовжував робити свою справу», — каже Юрій Олександрович. Додає, що це ж не шкідливо, а навпаки – навіть корисно для здоров’я.

Чоловік має третю групу крові, що за поширенням серед українського населення займає третє місце (18%).

«Кров у мене – молода». Історія волинянина, який став заслуженим донором України. ФОТО

Раніше раз на кожні декілька місяців Юрій Олександрович ішов у пункт переливання крові в Ківерцях, аби вкотре стати донором. На жаль, зараз цей пункт не функціонує, тому охочі ківерчани повинні їхати до Луцька.

Звання «Почесний донор» отримав, пригадує ще за часів Радянського Союзу. Ніколи не робив це задля привілеїв чи вигоди. Це, каже, ніби залежність – відчуваєш потребу і можливість допомогти, поділитись життям. Не раз чоловік здавав кров і для воїнів, які боронять Україну на Сході.

«Живу як звичайна людина, без ніяких привілеїв. Єдине, що маю, це два звання: «Почесний донор» і «Заслужений донор». А які там переваги – я й сам не знаю», – скромно додає чоловік.

«Кров у мене – молода». Історія волинянина, який став заслуженим донором України. ФОТО

«Кров у мене – молода». Історія волинянина, який став заслуженим донором України. ФОТО

Підрахувати кількість зданої ним крові у літрах нині важко. Проте для того, щоб отримати звання «Заслужений донор України», потрібно здати кров щонайменше 100 (!) разів, а одна доза – понад 400 грамів.
Юрій Олександрович каже: контактним донором (від людини людині безпосередньо – ред.) ніколи не був, бо є прихильником традиційного «пакетованого» методу.

Донорство, впевнений Юрій Бузан, треба популяризувати, бо це – рятує життя. Чоловікові прикро, що через вікові обмеження він вже не може жертвувати свою кров для інших.

«Мені хоч і 60, та у мене кров молода! Вона потребує здачі, та вже не дозволяють. От якби б хтось посприяв цьому, то я б продовжував її здавати.Чи відчуваю себе героєм? Та ні! Я ж не один такий!

«Кров у мене – молода». Історія волинянина, який став заслуженим донором України. ФОТО

Ви головне – не бійтеся», – радить майбутнім донорам чоловік. І додає: «Усім бажаю здоров’ячка і щастя, і щоб кров була своя!».

Текст Софії ЖДАНЮК
Фото Ігоря ДИНІ